Задерживать за неповиновение по ст.185 КУпАП без решения суда НЕЗАКОННО

Со вчерашнего дня, с 12.10.11, милиция уже не может задерживать людей за неповиновение по ст.185 КУпАП без решения суда!!

Конституционный суд Украины признал неконституционным положение закона «О милиции», которым ей предоставлено право задерживать лиц, проявивших неповиновение законным требованиям правоохранителей, до рассмотрения дела в суде.
Об этом сообщает НБН.
Такое решение КС принял 11 октября и обнародовал 12.10.2011.

«Из анализа действующего законодательства следует, что на законодательном уровне влияние, которое проявляется в форме неповиновения и злостного неповиновения, не отождествляется. Поскольку неповиновение законному требованию сотрудника милиции Кодекс не квалифицирует как административное правонарушение, Конституционный суд Украины считает оспариваемое положение абз.6 п.5 ч.1 ст.11 закона Украины «О милиции» противоречащим ст.8 Конституции Украины», – говорится в решении суда.

Таким образом, абз.6 п.5 ч.1 ст.11 закона Украины «О милиции», являвшийся до 12.10.11 основанием для задержания за неповиновение КСУ признал неконституционным и лишил милицию (ГАИ в том числе) задерживать по ст.185 КУпАП!!!
Кроме того, КСУ дал указание Депутатам ВР законодательно дать юридическое определение значения, что такое злостное неповиновение и что такое просто неповиновение.
Другими словами, если водитель пассивно не выполняет требования гаишника, то есть не оказывает сопротивления, то задержать его гаишник теперь не имеет права.
Но гаишник, в меру своей подлости, может сорвать себе погон, оторвать пуговку на форме и заявить о злостном неповиновении…

Вот официальный текст Решения КСУ на подання 50 народных депутатов Украины (предоставлено юридической компанией юрАссистент http://www.ur-assistent.ru/yuridiche…edvedkovo.html ):

ПРЕС-СЛУЖБА
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
http://www.ccu.gov.ua/uk/publish/article/158601
01033, Київ, Жилянська, 14
тел. 238-10-80, 238-11-38
факс 287-36-16

ПРЕС-РЕЛІЗ
13 жовтня 2011 року

13 жовтня 2011 року Конституційний Суд України оприлюднив прийняте 11 жовтня Рішення у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України „Про міліцію“ (справа про строки адміністративного затримання).

Зміст конституційного подання
Суб’єкт права на конституційне подання – 50 народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс) та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“.
Положення статті 263 Кодексу та пункту 5 частин першої статті 11 Закону України „Про міліцію“, якими надано можливість встановлювати „інші строки адміністративногозатримання“, передбачено строки адміністративного затримання „до трьох діб“, „до десяти діб“, „до розгляду справи суддею“ або „начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ“ чи „посадовою особою органу Державної прикордонної служби України“, „на 24 години“, а також в яких визначено, що строк адміністративного затримання обчислюється „з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження“, автори клопотання вважають такими, що не відповідають вимогам статті 29 Конституції України, порушують вимоги статті 64 Основного Закону України (оскільки звужують зміст та обсяг права на свободу та особисту недоторканність), а також створюють передумови для порушення права на правову допомогу, визначеного статтею 59 Конституції України.

Короткий виклад мотивувальної частини рішення Суду
Рішення Конституційного Суду України базується на системному аналізі діючого законодавства України, міжнародно-правових актів, практики Європейського Суду з прав людини та правових позиціях Конституційного Суду України.
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Основного Закону України). Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом (частина друга статті 29 Основного Закону України). Отже, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
Одним із засобів обмеження права на свободу та особисту недоторканність людини є адміністративне затримання, яке є заходом забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення та допускається у випадках, прямо передбачених законами України.
Затримання розуміється як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і адміністративно-процесуальний заходи, застосування яких обмежує право на свободу та особисту недоторканність індивіда, і які застосовуються уповноваженими особами без вмотивованого рішення суду.
Конституційний Суд України вважає, що відповідно до принципу верховенства права затримання без вмотивованого рішення суду в адміністративному процесі не може тривати довше, ніж затримання в кримінальному процесі та перевищувати сімдесят дві години. У зв’язку з цим, оспорювані положення статті 263 Кодексу, абзацу четвертого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“, якими передбачено можливість затримання правопорушників до трьох діб, є такими, що не суперечатьвимогам Основного Закону України (оскільки не перевищують встановленого конституційного максимуму можливої тривалості затримання (сімдесят дві години). Водночас, положення статті 263 Кодексу, якими передбачено можливість затримання правопорушників до десяти діб, є такими, що суперечать вимогам Конституції України, оскільки надають право уповноваженим на те особам здійснювати затримання на строк понад сімдесят дві години.
Осіб, які вчинили певні правопорушення (дрібне хуліганство, насильство в сім’ї тощо) може бути затримано до розгляду справи суддею або посадовою особою відповідного органу (частина четверта статті 263 Кодексу). Про вчинення таких правопорушень складається протокол уповноваженими на те особами. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення починають обчислюватися з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи, однак у Кодексі встановлено лише строк надіслання до суду протоколу про вчинення адміністративного корупційного правопорушення – три дні.
Таким чином, законодавець залишив поза сферою свого регулювання питання щодо строків складення протоколу про адміністративне правопорушення та його надсилання до органу чи посадової особи, уповноважених розглянути справу про таке правопорушення і винести відповідну постанову, залишивши цим самим за органами (посадовими особами), уповноваженими реагувати на адміністративні правопорушення, право на власний розсуд визначати такі строки, що створило підґрунтя для можливих зловживань з боку останніх.
Тому Конституційний Суд України вважає положення частини четвертої статті 263 Кодексу такими, що суперечать статті 8 Конституції України, через їх невідповідність принципу правової визначеності.
Відповідно до частини п’ятої статті 263 Кодексу строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, – з часу її витвереження. У частині восьмій статті 259 Кодексу йдеться про доставлення порушника в можливо короткий строк. Проте у законодавстві не встановлено, яким чином повинен визначатися такий строк і яка допустима максимальна його тривалість.
На думку Конституційного Суду України, доставлення хоч і відрізняється від адміністративного затримання, однак за своєю суттю є примусовим заходом, пов’язаним з конституційним правом людини на свободу та особисту недоторканність. Невизначеність у вирішенні питання, пов’язаного з часом доставлення порушника, може призвести до певних зловживань з боку відповідних органів при встановлені можливого строку обмеження права особи на свободу, який з урахуванням часу доставлення може тривати більше, ніж це визначено в законі.
Залишається незрозумілим також питання щодо моменту витвереження особи, яка перебуває у стані сп’яніння, що призводить до невизначеності у вирішенні питання стосовно загального часу тримання такої особи у відповідних органах, що також може бути підставою для певних зловживань з боку таких органів.
Отже, положення частини п’ятої статті 263 Кодексу суперечать статті 8 Конституції України.
Згідно з абзацом шостим пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, „затримання у будь-якому випадку не може бути визнане обґрунтованим, якщо діяння, які інкримінуються затриманому, на час їх вчинення не могли розцінюватися або не визнавалися законом як правопорушення“.
З аналізу чинного законодавства України вбачається, що на законодавчому рівні діяння, які проявляються у формі непокори та злісної непокори, не ототожнюються. Оскільки непокору законній вимозі працівника міліції Кодекс не кваліфікує як адміністративне правопорушення, Конституційний Суд України вважає оспорювані положення абзацу шостого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ такими, що суперечать статті 8 Конституції України.

Резолютивна частина
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення:
– частин другої, третьої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо можливості адміністративного затримання осіб „на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу“;
– частин четвертої, п’ятої статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
– абзацу шостого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ з наступними змінами, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях „осіб, які виявили непокору законній вимозі працівника міліції, до розгляду справи судом, але не більше ніж на 24 години“.
2. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення:
1) статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, зокрема:
– частини першої, згідно з якою у виняткових випадках, у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання;
– частини другої стосовно можливості затримання особи в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання;
– частини третьої щодо можливості затримання особи в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з’ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження – до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання;
2) абзацу четвертого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України „Про міліцію“ від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ з наступними змінами, згідно з яким міліції надається право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, у необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
3. Положення Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України „Про міліцію“ від 20 грудня 1990 року № 565–ХІІ з наступними змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
4. Рекомендувати Верховній Раді України привести положення Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідність із цим Рішенням.
5. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.

Головуючий на засіданні – Головін Анатолій Сергійович.
Суддя-доповідач у справі – Стрижак Андрій Андрійович.